Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

Зливає з небес з високості,

Щоби могли по милостной парі

Повіншовати взаємності.

Заки то Божа судила воля,

Чили то ж то моя така доля,

Що тебе моя приязнь минула.

Бо то єсть образа і присягши Богу,

А іншого щиро кохати;

Бо то за тоє на страшнім суді

Треба Богу отвіт дати.

Бог буде судил, як ся справовал,

Би-м за тоє пекла не достал

Навіки вічні.

ПІСНЬ МАНДРОВАНОГО ЛЯХА З ВАРШАВИ

Да йшов ляшок із Варшави,

На нім бути, сукні шарі.

Мам при боку канчука,

Не боюся мужика.

Да йшов ляшок маковиком,

Надибав жінку з чоловіком.

Помагай-бог не дав

І шапочки не здонняв.

Мужик його привітав,

За чуприну вихитав.

От так, ляшку, добре знай,

Помагай-бог давай.

Да пішов ляшок понад Бугом,

Аж там оре мужик плугом.

Ой, став ляшок гадати,

Щоби єму сказати.

Да гадав ляшок до півдня,

Прийшов пішком до плуга.

Бодай здоров, ляшку, був,

Помагай-бог чом забув?

Да подай, хлопче, батога,

Буду вчити ляшка я

Помагай-бог давати

І шапочку знімати.

Да біда ляшка спокусила,

Прийшов ляшок до русина.

Помагай-бог не дав

І шапочки не здонняв.

І той його привітав,

За чуприну вихитав,

Познав русин, що ляшок,

Бо під носом порошок.

Гей, пішов ляшок дорогою,

Надибав білу гусь над водою,

Помагай-бог, біла гусь,

Навчила мене тая Русь,

Леч ось ідет медвідь кусий,

А він мовит, що й то русин,

І зняв шапку хутненько,

Уклонився низенько.

Медвідь мовит: що, лях, грати?

Почав з ляшком жартовати.

Медвідь з ляхом попіграв

І чуприну обідрав.

Поети XVIII сторіччя

Левицький

ПІСНЯ СВІЦЬКА

А хто ж ся на світі без долі уродить,

Тому нігди людська ценсура не шкодить,

Людем-бо і щастя на світі дарує,

А мені і тоє життя одіймує.

Волів би-м не знати, що в себі світ може.

За що мя караєш, ах, мій моцний Боже!

Ей, трудно ся мені на тоє подняти,

Всім моїм ворогам писки згамовати,

Трудно з ворогами, да ніщо чинити,

Прийдеться як камінь в воду утопити.

Встають і близькі сусіди судять,

По дорогах мя неслушні гудять.

Отця на мя і матку завше направляють,

На невинность мою би на мні не дбають.

І що ж я учинив тим ворогам важко?

Скарай їх, о Боже, на душі їх тяжко.

Розкажи ж, о Боже, землі мя пожерти,

Альбо позволь мені всі вороги стерти.

Ци навіки кажеш той біди терпіти,

Що вороги чинять, аж тяжко глядіти.

Ей, бодай вороги тії скаменіли,

Котрії на моє життя ся скупили!

Бодай зуби, очі собі вибрехали,

І як камінь в воду, бодай так пропали.

Григорій

Гей ти, горда дівонько, на що ти дуфаєш:

Ци на вроду, ци на багатство, ци стан пєнкний маєш?

Не вважай на брови, бо не собольові,

Ні на стан статний, бо не бардзо ґречний,

Ні врода хороша.

Розважаєш ти, миленький, гордость мою дармо,

Бо я ходжу смутная, трачу літа марно,

Бо щастя не маю, долю проклинаю:

Кого вірне люблю, того не видаю.

Тужу безпрестанно.

І хоч би я не рада сердечне тужити,

Же не найду іншого, з ким би-м мала жити,

Я тебе кохаю, всегда споминаю,

Ані вдень, ні вночі я спання не маю

Через твою вроду.

Годі мене зводити, і так час немалий,

Більше не буду терпіти через те слави.

Коли мене любиш, не пускай нікому,

Бо я присягаю лиш тобі самому,

Мой милий, сердечно.

О, зрадливоє кохання, що мя ізрадило:

За того мушу пійти, що серцю немило.

Та я із нелюбом літа свої згублю,

Як того обачу, що я його люблю,

То ревне заплачу.

Розступися, земле, нехай пойду в тебе,

Бо я плачу безпрестанно, мой милий, без тебе.

Доле нещасная, що єсь учинила?

Хоч я сяду їсти – вечеря немила.

Мушу перестати.

І то жаль мні не помалу друже мой миленький,

Зриш предивне оченьками, як сокол сивенький.

Завше поглядаю я на твою вроду,

Же сам єсь хороший і пєнкного роду.

Тугу мні заводиш.

І так з жалю тяжкого і з туги немалой

Не знаю, що чинити головоньці своей.

Прийди ко мні вскорі, утіш мя, смутненьку.

Розвесели тугу у моїм серденьку,

Додай ми утіхи.

Юліан Добриловський

(1760–1825)

Народився на Волині. Поет і проповідник. Врав участь у редагуванні почаївського «Богогласника» (1790). Видав переклад «з славенско-рускаго на простий и посполитий языкрускій» книги проповідей «Науки парохіалнія». У 1796р. він прибув до Львова, де був проповідником.

Автор кількох поезій.

ДАЙ ЖЕ, БОЖЕ, ДОБРИЙ ЧАС

Дай же, Боже, добрий час,

Як у людей, так у нас,

І щасливу годину

Розвеселім родину.

Приспів: Ой ну-ну, ой ну-ну,

Розвеселім родину!

Ви, малії пендраки,

Витинайте гопаки,